Ідея: Олексій Шмурак
Куратор: Богдан Сегін

Молоді композитори у тандемі з відеоавторами (режисерами, монтажерами, віджеями) підготували синтетичний продукт - аудіовізуальний, що розрахований на синхронну трансляцію відео проектором та виконання ансамблем аудіальної частини, "живого саундтреку". Не передбачалось жодних обмежень по техниці чи тематиці відеоряду.

Виконавці музичної частини:
Олексій Бойко
Антон Жуков
Ольга Жукова
Соня Сульдіна
Максим Коломієць
Олексій Шмурак

«Ритуал»
Андрій Мерхель (музика)
Лада Наконечна (відео)

Спроба співробітництва Андрія Мерхеля та Лади Наконечної заявлена як тандем «автора музики» та «автора відео». Але в цьому випадку відео не створювалось як бекграунд для музичного твору і композитор не робив саундтрек для відео. Музика та відеоряд в даній ситуації існують паралельно. Саме пошуку можливих інших принципів взаємодії нової музики та сучасного (відео) мистецтва присвячений цей проект. Якщо композитор намагається відтворити через звук та співзвуччя деякі хворобливі ритуальні стани/дії/рухи, то художник, взявши за основу форму п’єси, спробує відтворити обставини у яких опинились «герої»: композитор, виконавці, художник і глядачі. Всі вище перераховані тут і зараз виступлять у ролі дійових осіб, навіть без їх до цього згоди. Художник Лада Наконечна тематизує момент їх перебування разом протягом декількох хвилин музики зі сцени. Але фінал п’єси може виявитись тільки початком довготривалих пошуків відповідей.

«Баґєцу»
Алєксандр Чєрнишков (музика)
Даніела Цальнер (відео)

Моторизовані звуки, еротизовані духові. Вмикнути - вимкнути грайливо. Та проковтнути автоматично. Коротше: диня, пампушки і туби на дахах.

«ālaya – vijñāna»
(санскрит: алая – віджняна)
Катажина Швед (музика)
Матейс ван Оустерхауд (відео)

Санскритський термін походить з буддизму та індуізму. Його значення можна приблизно перекласти як «величезний порожній простір». Буддійські «просвітлені» шляхом досвіду «нірвани» приходили до розуміння цілісності всесвіту. Цей «простір» - кінець і початок, з якого з'являються і в якому зникають всі форми життя; він як океан можливостей, що містить все та ніщо одночасно.

«Павана»
Максим Коломієць (музика)
Анастасія Чепурна (відео)

«Сны сшиты в причудливую картинку,
Смысл которой – корявая надпись карандашом на полях книги,
Которая, правда, сама вынесена на поля другой книги, такой же пометки на полях пустоты, примечания вечности.
Реальность – лишь тонкая кожура между яйцекладками грёз,
Еле заметная прослойка между загустевающими снами,
Пузырёк, не видящий и не осознающий ничего,
Даже своего существования,
Забывающий предметы, из которых он состоит,
Ещё задолго до того, как исторгнет их из себя.
Но кому нужна эта пикирующая на дно абсолютной слепоты реальность,
Ведь на звёздных переходах своей души я сконструировал явь,
В которой Павана – это красивое слово, а не плач по угасшему сердцу»

«Хвороба ляльки»
Олексій Шмурак (музика)
Андрій Коротич (відео)

«“Отпусти платье”, резко говорит Антонина Романовна, борясь с сильным садистским желанием ударить девочку коленом в рот. “Отпусти, гадость”. В её голосе чувствуется такая твёрдость палача, что Мария в ужасе разжимает пальцы и только смотрит на учительницу глазами, полными слёз. Антонина Романовна поворачивается и заходит в класс, мягко прикрывая за собой дверь, садится за стол, оглядывая класс и думает, слышал ли кто-нибудь разговор за дверью. Учительница сильно возбуждена, и от того, что сидящие за партами дети не могут ещё понять её возбуждения, оно становится только сильнее. В своей памяти Антонина Романовна несколько раз повторяет удар, который она нанесла Марии, и она представляет себе, как будет бить девочку отец, жестоко и сильно, наверное до крови. Он, видно, часто бьёт её, раз она так боится. У Антонины Романовны был пятилетний сын, но она никогда его не била, сама мысль ударить его казалась кощунственной, совсем другое дело эта чужая тупая девочка. Именно то, что девочка чужая, избавляло Антонину Романовну от перебивающей садистское наслаждение жалости, а то, что она тупая, придавало побоям искусственное извращённое оправдание, тупых надо бить.»
(Іл’я Масодов «Тепло твоих рук»)